нема сил простої
я не розумію, що з моїм організмом
я страшно боюсь чи буде це знову

сьогодні мама сказала, що якщо О поїде, то вони з татом лишаться вдвох, самі
О планує плани, в яких немає мене
немає нікого з нас. він ніби хоче спалити всі мости й це боляче
М кличе О, а не мене
Ю не хоче бачити нікого з нас лол

чому я ставлю на сім'ю так довго? чому я ввожу в пріоритет, як вони відчуватимуть себе, як буде їх життя
в той час, коли вони всі просто живуть, не думаючи про мене
звісно, це дитяча позиція очікувати від інших щось, ніхто нікому нічого не зобов'язаний
проте це так дивно для мене
мене ніби не існує
є їх життя, їх мрії, їх плани й десь є я. по пріоритету між списком продуктів й бажанням зробити ремонт
я не потрібна їм й це окей.
просто я забороняю собі суїцид, щоб не задіти їх почуття лол
а можливо в них й немає почуттів
що знову ж таки цілком нормально й має право на існування

мабуть, треба щось робити
спробувати зробити щось, щоб життя перестало бути таким мерзенним. спробувати щось, щоб відчути знову себе живою
змінити все або хоча б щось
можливо, варто провідати М й родичів або навіть пожити там трохи
або ні

мені так страшно
мені постійно страшно
а ще я розчарована
в собі
бо я така дурна. й дозволила родинним маніпуляціям зруйнувати свої мрії.

я так страшенно змучилась від цього
а ще це все довбаний цирк