це життя більше ніколи не буде колишнім.
мені здається ми все ще цього не усвідомлюємо.
себто ми точно це знаємо, але усвідомити, це як облити окропом руку, ти знаєш, що це може бути боляче, але настільки розумієш лише, коли це стається з тобою.

ми наче знову на нулі та все, що ми створимо чи збудуємо, все те, що хтось або й самі зруйнуємо, буде залежати від нашої сили, від нашої слабкості й уміння вигризати своє життя з цього мороку.

я думаю про те, що літо за моїм вікном пахне каштанами й теплим морем, дощем і свободою. мені хочеться спекти для когось вишневий пиріг, зустрітися на полуниці, гуляти до півночі й багато посміхатися, а все це тому, що більше не існує ніякого завтра.
жити тут і тепер.

називати речі своїми іменами,
давати назви станціям, які росли разом з нами у цих містах,
що вписують нас у свою історію, мовою крові й стрічками новин з якими ми тепер засинаємо, замість коханих, вмістом домашніх аптечок лікуємо рани, тримаємось віри, боремося на боці свободи, щодень клопоти та турботи, клопоти та турботи, а я ще й без роботи.

треба фокусуватися на моменті.
на тут і зараз.
на тому, що необхідно у цю хвилину, а не "колись" та "може".
бо інакше розриває.
розриває від безпорадності. від невпевненості. від невизначеності.

не знаю, коли взагалі ще буде така розкіш, як планувати щось на майбутнє.

Да, мне правда до сих пор кажется, что всё происходящее нереально и мне нужно проснуться от кошмарного сна.

— Где болит?
«Там, гдe никому не видно», — пoдумал я.

робити наші почуття видимими.
це добре не здаватися.
але почуватися погано це нормально.
нормально завжди, а не лише під час війни.
абсолютно нормально бути людиною.
ще більш нормально визнавати, що вам важко не лише фізично,
що вам може бути важко ментально.
це нічого.
не потрібно звинувачувати себе.
не потрібно дозволяти іншим, говорити вам "як буде краще", не дозволяйте знецінювати ваші почуття.
поверніться до турботи про себе, починаючи з дуже базових речей як їжа, сон, прогулянки на свіжому повітрі, якийсь ваш персональний мінімум речей, що повертають вас до життя, навіть, якщо для когось це зовсім безглузді речі,
зараз мова не про них, а про вас.
побудьте наодинці, якщо вам так комфортніше.
зберігайте соціальну дистанцію, де це доречно.
турбуйтеся про себе добре, будьте в безпеці.

Я вдома! У Києві!
Заїжджала у місто через Ірпінь. Який же це пиздець… Навіть коли побачила своїми очима - все одно не можу повірити, що це дійсно сталося.

Поки дуже багато з'явилося роботи, тому не було часу поїхати гуляти Києвом. Але попереду вихідні. Хочу до Дніпра!

Теперь это похоже на удивительную жизнь из числа реинкарнаций.

Я пришла наблюдать за событиями не меньшими по своему размаху, чем великая французская революция. Но я не думала, что это будет война. В прошлом это были элиты и народ, теперь это тоже самое, но больше, почти континентального уровня сопротивление.

Замечали сходство действий со второй мировой? Я вот вижу до смешного страшные повторения. На территории, где стоит мой дом, сейчас идут бои. И зная историю малой родины, мне не верится, что они пришли и повторяют те же действия, что и немцы.

Сходство от того, что нам с вами дают тот материал, который мы не усвоили в первый раз. Что-то пошло не так, после войны 20 века. Что-то мы не так восприняли, где-то стали такими же, какими нам показали не нужно быть.

И даже сейчас, когда мое украинское племя, начинает искать свою идентичность, как нация, я вижу, что мы тут начинаем подражать им. Они нас ненавидят, а мы их больше. Они нас убивают, а мы их больше. Сопротивление должно быть, иначе не родится новое прекрасное и нужное поколение людей. Но посыл этого сопротивления не должен быть таким же, как и у победителей второй мировой. Иначе мы станем такими же как они. Пройдет еще с несколько десятков лет и все повторится, только уже мы будет плохими. История этого урока взойдет на третий круг. Надо ли так?

Ненависть ничего не решит в итоге. Но она может помочь прийти к решению, если ею правильно воспользоваться. У нас впереди много работы по строительству новой Украины, и для этого нужна сила. Злость может стать прекрасным мотором для этой силы. "Я буду жить лучше и прекраснее, чем когда-либо!" - вложите свою энергию в это, от этого же больше результата будет. А копить злость для выплеска на тех, кто сам не усвоил урока истории и сейчас рушит наш прекрасный дом, что от этого?

…

Эта моя жизнь мне очень нравится. Но я не уверенна, что хочу повторять что-то подобное дальше. Созидательность прекрасна, даже таких не простых времен. Правда хотелось бы еще сотворять мир, а не только на него смотреть.

В целом да, это похоже на интересную жизнь из числа многих удавшихся инкарнаций.

По сути, все культурное наследие человечества, это одна большая попытка сказать о чем-то, но чему так и не удалось найти слов.

Втратила роботу, квартиру. Не маю грошей.
І все ще гріх жалітися. Я в досить гарному положені.
Вчора ходила до Личаківського кладовища. Ліворуч від нього почали ховати наших воїнів… Там була могила хлопця, який загинув 6 днів тому. А міг би мати сім'ю та стільки щасливих моментів в житі, а замість того лежить в землі.
Дякую їм, що досі живу сама. Обіцяю любити це життя ще більше, за всіх вас!

Повертаюся додому! До Києва!