я стараюсь
пояснюю собі в черговий раз, що мої очікування від людей виключно моя проблема й відповідальність
але от він знову каже, що їде й в мене розривається серце
але це моє серце. а то його життя. й він має право обирати будь що, що потенційно зробить його щасливим. а якщо моє щастя залежить від нього, то це виключно моя проблема. й це треба змінити.

я не знаю, що я хочу.
він питає, а я не маю відповіді. бо я нічого не хочу.
а може мені просто страшно признатись собі, що я справді хочу.

я відчуваю, як на мене тиснуть. постійно. мені вже немає чим дихати, я вже не можу рухатись.
чи це я сама тисну на себе? чи це я сама не даю собі дихати й рухатись
й жити
часом мені здається, що я найбільша проблема свого паскудного існування
що це я головний злодій цієї історії
вкрала сама в себе все

загалом триває інктобер й я намалювала вже 15 малюнків
вчорашній був просто жахливий господибоже але я тримаюсь ще
забороняю собі критикувати

а ще, напевно, в листопаді поїду в гості до М
але ще не знаю точно

пишу це й текст просто жахливо розпливається